Почесний громадянин Маріуполя, член Національної Спілки журналістів України, кінематографіст, краєзнавець Сергій Буров у своєму дослідженні розповів історію маріупольських пляжів.

Хто першим прийшов туди, де хвиля за хвилею накочується на піщаний берег, викидаючи білу піну, пучки водоростей, строкаті раковини відмерлих молюсків, обкатані уламки каміння, тріски деревини, вщент обліплені дрібними мушлями, а подекуди й уривки рибальських снастей? Не для того, щоб добувати рибу, і не для того, щоб спрямувати свій човен у морський простір. А з єдиною метою - занурити своє виснажене спекою тіло в прохолодну воду, омити його, а потім, тремтячи від ознобу, впасти нічком на теплий пісок і ніжитися під променями сонця. Хто був першим пляжником біля узбережжя, де стоїть нині Маріуполь, - людина з епохи неоліту, кіммерієць, скіф, сармат, гот, гунн, хозарин, печеніг, половець чи представник інших народів, які кочували в безкрайньому приазовському степу, а часом виходили і до берега моря? А може першим був запорізький козак Кальміуської паланки або грек-переселенець із Криму? Історія з цього приводу зберігає горде мовчання.

Читайте також: На честь кого наше місто назвали Маріуполь?

Цікаві відомості про маріупольські пляжі відносно недавнього часу - справді, що там сто - сто двадцять років порівняно з кількома сторіччями, тим паче з тисячоліттями, - є в статті завідувачки відділом Маріупольського краєзнавчого музею Раїси Петрівни Божко, опублікованій 2005 року в літературно-публіцистичній збірці "Лукомор'я". Раїса Петрівна, зокрема, наводить цитату з огляду життя Маріуполя за 1896 рік кореспондента ростовської газети "Приазовский край" О.Попова, майбутнього відомого письменника Олександра Серафимовича: "Вирішено містом влаштування морських купалень, але справу гальмує губернське начальство, а тим часом купальні необхідні: на узбережжі можна бачити, як дами, коні, діти і кавалери купаються разом".

Автор наведених вище рядків, мабуть, все ж згустив фарби. Цілком можливо, маріупольці й купалися разом із кіньми, але щоб добропорядні й богобоязливі мешканки нашого міста постали голяка перед сторонніми чоловіками - це навряд чи могло бути. Та й про купальні в огляді йдеться так, ніби вони ніколи не існували. Тим часом на карті Маріуполя 1888 року купальні позначені і розташовувалися вони приблизно там, де зараз стоять споруди колишнього яхт-клубу комбінату "Азовсталь". Можливо, на час, коли в наше благополучне місто приїхав А.Серафимович, вони занепали і їх знесло в море? Для сучасного читача, напевно, варто пояснити, що являли собою купальні. Це були дощаті будови, що огороджували майданчик суші та прилеглу до неї ділянку моря. Зауважимо, що користування купальнями було платним.

Читайте також: Коли було засновано Маріуполь - думки істориків

Р.П. Божко навела назву цікавого для людей, які захоплюються історією міста, документу, розробленого і затвердженого Маріупольською міською думою, з такою назвою: "Обов'язкові для жителів м. Маріуполя постанови про заходи до відновлення порядку і безпеки під час купання людей і коней". Раїса Петрівна підкреслила, постанови починалися двома заборонами: "Коней купати в особливому місці окремо від людей, що купаються. Купатися особам чоловічої та жіночої статі разом суворо забороняється". Може, справді місцеві любителі морських ванн купалися всім гуртом? Або ці постанови про купання попереджували можливі порушення моральності. Хто його знає?

Це послання з минулого дає можливість відтворити картину маріупольських пляжів на рубежі XΙX і XX століть. Для купання було відведено два місця. Щоб дістатися до першого з них, потрібно було пройти вниз Гамперівським узвозом або спуститися сходами, що зв'язували початок Торгової вулиці зі Слобідкою, а потім рухатися Морською вулицею, яка зазнала двох перейменувань: за радянських часів вона носила ім'я Рози Люксембург, а зараз називається Земською. Прослідувавши кількома відносно короткими кварталами Слобідки та перейшовши через залізничну колію, вже було можна побачити море, а через короткий, не збавляючи кроку, проміжок часу й зануритися в нього.

Читайте також: Які пам'ятники Маріуполя слід знести після деокупації

Щодо другої ділянки для купання, то вона розташовувалася в гирлі Клинової балки, і пішки дістатися до неї можна було доволі крутим спуском із Міського саду, оскільки знайомі нам сходи було споруджено вже за радянських часів. Ось що пише Р.П. Божко про облаштування цієї ділянки: "Ліворуч від дороги господарі могли купати коней. Їм відводився простір у сто сажнів (213,4 м). Відступаючи п'ятдесят сажнів від кінського пляжу, дозволялося купатися чоловікам. А ось жінки могли розташовуватися не менш ніж за сто сажнів від чоловічого пляжу. Щоб не виникало непорозумінь, у зазначених місцях пропонувалося встановлювати спеціальні знаки, що обмежують територію: чорні стовпи для коней, червоні - для жінок, білі - для чоловіків". Із зазначеної статті ми дізнаємося, що дозволялося купатися ще й на біржі, щоправда, тільки чоловікам. Біржею в нашому місті називали площу, що примикає до гирла Кальміусу, де розташовувалися склади, комори і крамниці купців. За радянських часів це місце стали називати гаванню. Як і зараз, маріупольці з насолодою занурювали свої тіла в хвилі ласкавого моря, намагалися якомога краще засмагнути. Нерідко це благе прагнення оздоровити себе закінчувалося опаленням шкіри. Особливо часто це відбувалося з людьми приїжджими. Той, колишній пляж відрізнявся від нинішнього, мабуть, лише тим, що чоловіки і жінки, як уже було сказано, приймали морські ванни окремо, а тому купальними костюмами не користувалися.

 Читайте також: Допомогти Маріупольському музею може кожен маріуполець

Крім прямого призначення - купання - маріупольські пляжі використовувалися для занять фізкультурою. До наших днів дійшла фотографія, що зафіксувала довгу шеренгу червоноармійців 238-го стрілецького полку, які роблять зарядку. Відомий маріупольський скульптор Іван Савелійович Баранников у молоді роки був завзятим фотографом. Завдяки йому можна побачити вправи акробатів-аматорів 30-х років ХХ століття, таких самих, яким він був сам. Оскільки на пляжах було не так уже й багато народу, молоді люди в перервах між запливами ставали в коло і грали у волейбол. Нерідко можна було побачити і завзятих гравців, що схилилися над шаховою дошкою, в оточенні зівак.

Незважаючи на негаразди і тягар побуту, маріупольці завжди намагалися викроїти час влітку, щоб, кажучи місцевою говіркою, збігати на море "скупнутися". Є непрямі докази тому. Один з них запозичимо з уже згадуваної статті Р.П. Божко: "1918 року, під час окупації міста австрійськими військами, в міську думу звернулися представники Союзу колишніх офіцерів - учасників Першої світової війни. Вони просили дозволити їм очистити ділянку узбережжя і влаштувати там платний пляж, обнесений парканом, де всього за 15-20 копійок відпочивальники змогли б купатися і приймати сонячні ванни, не побоюючись за збереження одягу". Ще один доказ - оголошення, надруковане 23 липня 1943 року в газетці, що видавалася в окупованому гітлерівцями Маріуполі. Ось його зміст: "Ділянка пляжу перед солдатським санаторієм, позначена написами, відведена для поранених і хворих німецьких солдатів. Цивільному населенню купатися на цій ділянці пляжу заборонено. Хто не виконає цього розпорядження, буде оштрафований. Міський комендант"...

 Читайте також: У столиці стартує новий проєкт "Mariupol Classic: Музика надії"

У середині 50-х років ХХ століття частина берега моря неподалік від Міського саду в народі отримала назву студентського пляжу. Це було місце зустрічей студентів-маріупольців, які приїжджали додому на канікули з Харкова, Ростова-на-Дону, Москви, Ленінграда та інших міст, де вони навчалися в тамтешніх вишах. Але основну масу становили студенти Жданівського металургійного інституту, а також старшокласники та учні технікумів. Одним словом, молодь. Обмінювалися новинами, знайомилися, жартували, грали на гітарах, "записували пульку", тобто грали в преферанс. Нерідко можна було побачити молодих людей з односторонньою засмагою. Так і знай - це преферансист кілька годин не змінював положення свого тіла в азарті гри.

Як добиралися до купалень і пляжів? До революції - хто бідніший і дітвора - пішки. Заможні люди могли дозволити собі проїхатися на візнику. В адрес-календарі "Весь Маріуполь і його повіт" за 1910 рік наведено таксу для легкових візників м. Маріуполя, затверджену Маріупольською міською думою 1908 року. Поїздка до купалень проти Морської вулиці або назад мала обходитися від 20 до 35 копійок, залежно від комфортності екіпажу, до купалень проти Клинової балки - від 25 до 45 копійок. Поїздка до купалень і назад зі стоянкою не більш як годину коштувала майже вдвічі дорожче.


Читайте також: У Києві представлять виставку "Нескорений Маріуполь"

Від старожилів доводилося чути, що у двадцяті роки минулого століття по Нижньому портовському шосе - тепер це Приморський бульвар - проходив один із перших маріупольських автобусних маршрутів "Місто - Порт". І по ньому через брак автобусів курсували навіть на ті часи допотопні вантажівки, в кузовах яких на дерев'яних лавках розсаджувалися пасажири. З тридцятих років уздовж пляжів почали ходити трамваї четвертого маршруту. Після 1970 року їх змінили тролейбуси. Щоправда, трамвай ішов із порту в місто через Слобідку, а тролейбус повертає, як відомо, на проспект Металургів.

Ось така вийшла коротка історія маріупольських пляжів.

Нагадаємо, раніше розповідали, що художниця через свої картини розповідає історію маріупольців.

Фото: з відкритих джерел